В одному невеликому дворі жила собі Тополя. Вона не знала, як тут опинилася і хто були її батьки. Все, що росло, стояло, рухалось навколо, вона мала за свою родину.
А найбільше Тополя любила Сонечко. Першою вітала його своїми вітами, як тільки воно виглядало з-поміж будинків на світанку; із завмиранням серця проводжала його щовечора кудись за чужі-чужі будинки. А Сонечко золотило її вершечок на прощання і шепотіло: “Не сумуй. Я повернуся...”
Кожної весни Тополя розсилала по світі своїх пухнастих діточок. Вітер залюбки бавився немовлятами-тополятами, то нагромаджуючи їх на дахах, піддашшях, попри бордюри, немов теплі сніжинки, то закручуючи у відчайдушному танку, від якого голова йшла обертом. Людські діти наввипередки гасали за тополятами, намагалися їх втримати, але вітер поривав, і крутив, крутив...
Этот текст будет скрыт
***
В будинку напроти жив дядько Федько — навислі волохаті брови і строгий голос. Не до вподоби йому були тополині радощі, не раз кивав на Тополю своїм тяжким кулаком і бурмотів: “Нагуляєшся ти в мене!” І внукові Юрчикові не дозволяв бавитися з тополятами.
***
Одного весняного ранку Сонце, ледве розіпхавши щільні темні хмари, простягнуло до Тополі промінчика для привітання. Але що це? Ані листочком не озвалася Тополя, тільки якась липка крапля зосталася на промінчику. Сонце хутчіше розгорнуло хмари — і жахнулося: Тополя стояла поміж будинками нага і гірко плакала.
Сонечко вмить зрозуміло усе, що сталося, і жбурнуло обурено жмут проміння у вікна дядька Федька. А тоді повернулося до покаліченої Тополі, пригорнуло її і сказало: “Мені боляче бачити, як ти плачеш. Я постараюся тебе вилікувати”. Тополя підняла заплакані повіки, зітхнула і спитала: “Невже ти й досі мене любиш?” “Аякже!” — посміхнулося Сонечко і почало ніжно висушувати сльозинки на стовбурі. Тополя потягнулася до Сонечка, і на її маківці почали з’являтися тонесенькі молоденькі гілочки...
***
До кінця літа Тополя одужала. На її маківці з’явився веселий чубчик, і тепер вона знову щоранку вітала Сонечко з новим днем.
Тільки сумувала вона за своїми пухнастими дітками, які вже більше не народяться. Але ніхто цього не помітив...
2 червня 2007 р.Б.
Львів